Історико - культурний заповідник Буша

Храм

Бушанський скельний рельєф

Бушанський скельний храм розташований на правому березі річки Буші. Це скельний рельєф, відкритий професором В. Б. Антоновичем в 1883 році. Саме із цього часу він стає відомим широкому колу науковців.  На основі подібності зображених на наскельному рельєфі дерева, півня та оленя до персонажів язичницької міфології, а також стилістичної близькості між представленою на рельєфі постаттю жерця і кам’яними ідолами, вчений зробив припущення, що храм заснували християни-язичники. З тих пір до пам’ятки зверталися чисельні історики, дослідники та мистецтвознавці, серед них: В. Антонович, К. Мірошник, Е. Сицинський, В. Гульдман, О. Спіцин, М. Врангель, М. Голубець, Д. Антонович, Д. Щербаковський, М. Макаренко, Д. Айналов, О. Ромм, Б. Рибаков, М. Алпатов, Р. Забашта. Тут проводили археологічні дослідження археологи В. Даниленко (1961 р.), О. Формозов (1966 р.), І. Винокур і мистецтвознавець Р. Забашта (1985, 1987 р.). Більшість науковців віднесла пам’ятку до категорії давньослов’янського язичницького храму. Суперечки та дискусії між науковцями тривають і досі. Рельєф не знаходить одностайної думки в колах фахівців щодо часу виникнення, змісту композицій, художніх традицій, які вплинули на його формування.  Бо ж невідомо, хто спорудив храм і коли, про що нам мають розповісти унікальні рельєфи.

Так, Б. Рибаков, Г. Вагнер датують його І-III ст., І. Винокур і Р. Забашта - II-V ст., М. Кондаків, К. Мірошник, а також В. Даниленко - IX-Х ст., Г. Врангель - XI-XII ст., О. Спіцин вважав рельєф середньовічним. Д. Щербаковский - таким, що не суперечить християнській ідеї, О. Формозов - не датував його не раніше першої чверті XVI ст.

У кожному разі, ця пам'ятка унікальна. На рельєфі зображене безлисте дерево, на одній з галузей якого сидить півень. Під деревом на колінах коштує людина з молебно складеними руками. За ним стоїть величний олень. У центрі композиції, зверху, між рогами оленя й галуззю дерева - прямокутна рамка, у якій ще наприкінці XIX сторіччя простежувався напівстертий напис, що пояснює сюжет пам'ятки.

Площа цього напису має такі ж сліди вивітрювання, як і весь рельєф. Займає напис не яке-небудь випадкове, а почесне місце. Так що нема рації вважати його неодночасним із самим рельєфом. В. Даниленко зробив реконструкцію напису: "Азм есмъ Миробог жрец Ольгов". 

О. Формозов підкреслює: "В 1883 р. напис у рамці зберігся не настільки, щоб його можна було прочитати, але все-таки настільки, що визначити число строк неважко навіть по фотографії - їх чотири. Тепер усередині рамки лінії рядків уже не помітні, відчувається лише кілька дрібних западин". І. Винокур і Р. Забашта щодо змісту напису, успадковували В. Даниленка. Думка В. Антоновича, що рамка з написом більше пізня, чим інші елементи рельєфу, аргументовано заперечується О. Формозовим, що вказує: "Якщо погодитися з В. Б. Антоновичем і припустити більше молодий вік рамки з написом, довелося б допустить, що в середині рельєфу була залишена не стесана велика ділянка скелі, що пізніше використовували для напису.  

Дерева й рога оленя, які примикають до рамки, але не зрізані нею на барельєфі також свідчать про одночасність всіх його частин. Думка І. Винокура й Р. Забашти, що напис міг з'явитися пізніше, ніж сама рамка, здається малоймовірною. По-перше, внутрішня частина рамки розташована на одному фоновому рівні з іншими елементами рельєфної композиції. По-друге, лінії-канавки, сліди вивітрювання піщанику вкривають не тільки поверхня рамки й напис, але й знаходять своє продовження й за межами рамки. По-третє, характер і ступінь вивітрювання піщанику однаковий усередині рамки й за її межами. Автор проводив реконструкцію напису, користуючись фотографією В. Б. Антоновича, що була збільшена в 3,5 рази, щодо першоджерела. 

Упускаючи технічну сторону питання (методику реконструкції, укажемо, що напис польською мовою читається по рядках): "У містечку Антополе 1524 року 3 червня залишилася одна Бася". Знаючи текст напису, можна припустити, що рельєф певним чином пов'язаний з історією села Буши й містечка Антополя. Ця забута сторінка історії знаходить своє відображення в народних переказах. 

Рельєфна композиція вибита на скельній стіні, мабуть, мала певне відношення до порятунку жінки в трагічний час знищення містечка. Знаючи текст напису, можна зрозуміти й зміст композиції пам'ятки. Ліворуч зображене "Дерево Життя". Воно намальовано схематично, без листя. Підкреслимо, що художникові вдалося звернути увагу дослідників більше пізніх часів на цю характерну рису. Бушанське дерево відображає зворотну сторону буття - смерть. Адже на його мертвій, сухій галузі сидить півень, що персоніфікує собою душі загиблих жителів містечка. Мистецтвознавець Р. Забашта вказує: "Цей птах здавна персоніфікує собою сонце, вогонь, ранкову зірку. Зображення півня часто зв'язували з ритуалом жертвоприносини. Інші дослідники відзначають, що древні слов'яни під час похоронного обряду спалювали півня, що символізувало переселення душі померлого в потойбічний мир.  

Символічний птах звернений не убік сходу оленя-"сонця". Півень орієнтований у протилежну сторону, що очевидно, указує на жертовний зміст лівої частини композиції рельєфу. Тому він, видимо, символізує душі загиблих.  

У центрі рельєфу зображена жінка, що коштує на колінах. Таким чином, вона разом оленем символізує схід сонця, зародження нового дня й продовження життя. Це і є головна ідейна канва добутку. 

Частина науковців відносять Бушанський рельєф до пам'яток культури "язичеських" часів. Вони вбачають складність композиції, її незрозумілість у тім, що поруч із зображенням людини присутні зображення дерева, птаха, тварини. 

До речі, у цій частині Поділля, на цвинтарях можна побачити хрести, у вигляді дерева з підрубленою галуззю, які символічно перегукуються з безлистим Бушанским деревом на рельєфі. Таким чином, в XVI ст. сюжет рельєфу був, безперечно, зрозумілим для подолян.

Після трагічних подій 3 червня 1524 року, на згадку про знищене містечко Антополе, що загинули антопольців, хтось із нових поселенців і вибив пам'ятний рельєф на стіні скельної ущелини, що стала рятівним місцем для жінки.  

Логічним буде вважати, що жінка була замовником пам'ятного рельєфу, тим самим вона хотіла не тільки скласти подяку в місці свого порятунку духу-рятівникові, але й відправити вічний, скорботний молебень за душі загиблих антопольців.  

Більш пізно, очевидно наприкінці XVI ст., у скельній ущелині оселився один з жителів нового селища - Буши - священнослужитель церкви. Він не залишився невідомим, тому що двічі записав своє прізвище з ініціалами на стінах скельного приміщення. Один напис міститься при вході в келію, де він жив, друга - у самій келії, над лежанкою. Написи зроблені шрифтом антиквою. Два перших слова писані скорочено, про що свідчать крапки, поставлені після них. Початкові букви написані більшим шрифтом: KAI. H. PEYUNIAN. 

Напис читається, як нам здається,- Каітан Пеуніан, син Христа, тобто - священнослужитель (перше слово - ім'я, третє, останнє слово - прізвище, отже, літера Н указує на батьківство). Але чому тільки одна буква? Н - Христос. Кожний церковнослужитель називає себе сином господнім, сином Христа. Чи має якесь відношення до створення рельєфу К. Пеуніан?  

Палеографія напису, що читалася в рамці, і згадані ініціали - різна. Допускають, що церковнослужитель ніякого відношення до створення рельєфу не має. Хоча до упорядкування скельної ущелини, створення побутових приміщень, ніш, перекриття "дахом" він, мабуть, має безпосереднє відношення.

Експедицією 1987 р., над скельною щілиною виявлені фундаменти будинку XVI-XVII ст., орієнтовані щодо сторін світла. Е. Винокур уважає, що це фундаменти церкви. Можна зробити сміливе припущення, що це була церква святої Барбари - Басе - Буше, тому що її виникнення, безперечно, пов'язане з існуючим рельєфом і його "легендою". 

1654 р. під час відомої облоги Буши польським військом, поселення було знищено. Під час пожежі згоріла й церква, зруйнувалося й перекриття "печери". Сліди пожежі підтверджуються матеріалами експедиції 1987 р.

Усі заперечення, щодо рельєфу не викликають одного – це пам’ятка давнини світового рівня, яку потрібно захищати від сонця, води, вітру і новітніх варварів.